7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

ЗАВІТАЙТЕ ДО БОГОРОДИЦІ

У запрошеннях до поїздок святими місцями Польщі я ніколи не зустрічала згадки про гору Явір. Здається, було б логічним дорогою до Ченстохови заїхати й на Лемківщину, у село Висова. Багато наших паломників, які бачили і Рим, і Єрусалим, і Фатіму, і Меджугор’є, і Люрд, ще не були у Висові. Та й не лише не були, але й, виявляється, не чули про гору Явір. І це абсолютно несправедливо. Адже з’яви в 1925 році Матері Божої в селі Висова дуже швидко були офіційно визнані Католицькою Церквою. Тут до Другої світової війни відбувалися багатолюдні прощі. Звичайно, й сьогодні прочани з Польщі, – як православні, так і греко-католики, – йдуть у дні відпустів чи при кожній потребі на гору Явір.

...Лемківщина – це гори і передгір’я по два боки Карпатського хребта. Сьогодні ця територія розділена польсько-словацьким кордоном. Маленький окрайчик лемківської землі належить до Закарпаття. За часів Австро-Угорщини Лемківщина перебувала в межах однієї країни. Після Першої світової війни і розпаду Австро-Угорщини утворились нові держави, а головним карпатським хребтом було прокладено кордон. Таким чином, родичі, які жили у сусідніх селах, відтепер були розділені кордоном.


Офіційний перетин кордону між Польщею і Чехословаччиною був пов’язаний із різними труднощами. Потрібно було заздалегідь клопотатися про особливий дозвіл. Звичайно, лемки, які знали всі стежки у рідних горах, не чекали на офіційні посвідки, а потайки переходили прикордонну смугу, хоч це й було досить небезпечно.

У 1925 році на Різдво Богородиці дві жінки з дівчинкою-підлітком, мешканки села Висова, вирушили саме на прощу. Адже з давніх-давен селяни з їх місцевості ходили на прощу до Габолтова і Луцини, сіл по південнім боці Карпатського хребта. Прочани зазвичай перетинали кордон вночі. На невисокій горі Явір, якою проходив кордон, росли не явори, а лише кущики ялівцю, і то де-не-де. Тому всі щиро молилися тут, просячи щасливо її перейти, молились і на зворотній дорозі, дякуючи, що щасливо повернулись, не помічені прикордонниками. Так само молилася і Фирія Дем’янчик, Теодозія Дем’янчик та їх юна супутниця – Марія Гавлік. Клякнули, дякуючи Богові і Пречистій, що щасливо повернулись із відпусту. Раптом їх осяяло яскраве світло. Ніхто не думав про надприродні речі, гадка була одна: це вихопили їх світлом з темряви прикордонники, їх знайшли, їх спіймали! Але... ні крику, ні наказів. Не чути жодного шуму... Озирнулись... Навколо – нікого! Здивовані, прочанки продовжили молитву, а коли закінчили її і встали з колін, – світло, яке їх огортало, згасло.

Надприродне світло – то був лише початок дивовижних подій, які відтоді відбувалися у селі Висова. Забігаючи наперед, скажу, що всі вони описані у книжці Стефана Курила „Появи Пречистої Діви Марії на горі Явір (Висова пов. Горлиці від 1925-го року на Лемківщині у горах Карпатах)”, що видана 1993 року у США.

Поява дивовижного світла на горі дуже здивувала побожних прочанок. Вони довго обговорювали цю подію і вирішили знов піти на те місце наступної ночі. Але замість Марійки взяли з собою ще одну жінку – Марту Дем’янчик. Вийшли на гору, приклякнули і почали щиро молитися. І знову жінок огорнуло яскраве світло! Коли воно зникло по завершенні молитви, жінки таки переконалися, що мають справу з чимось надприродним. І тоді вже усім розповідали, що з ними трапилось.

Мешканці Висови та околиць, почувши про таку дивовижу, один по одному почали ходити на гору Явір. Хто з цікавості, хто з побожним наміром, а хто і з думкою висміяти прочанок. Хтось бачив таке ж світло, а хтось не бачив нічого – і цинічно кепкував з Божого об’явлення. (У книжці Стефана Курила описані ті прикрі випадки явного висміювання, а також чим скінчилося це зневаження: для когось – сліпотою, для іншого – каліцтвом чи хворобами, а в деяких випадках – навіть смертю).

 

„Не плач.

Іди додому...”

...Лемки у долинах і на схилах гір традиційно займалися рільництвом. Щоб виростити бодай якийсь урожай на бідних кам’янистих землях, потрібно було потрудитися значно більше, ніж на рівнині. А тут ще й мінлива карпатська погода! Не раз бувало, що град вибив усі посіви, залишивши селян без нічого. Трапилось тоді таке нещастя і в Висові. Звичайно, найбільше потерпали від стихійного лиха найбідніші висов’яни, а між ними і знайома вже нам вдова Фірия Дем’янчик, мати трьох дітей. Коли голод підступив впритул, вирішила просити допомоги у родичів по той бік кордону. Пішла звичною стежкою. Та жінці не вдалося непоміченою пройти через гору Явір і її затримали прикордонники. Правда, не заарештували, а наказали повертатися додому. Фірия відійшла декілька кроків і гірко заплакала. Тут же стала на коліна і почала гаряче молитися, просити Бога про допомогу. І знову з’явилося неземне світло! А у світлі вона вперше побачила постать Пресвятої Діви Марії. Марія лагідно звернулась до жінки: „Не плач. Іди додому. Діти твої будуть ситі...”.

Коли Фірия повернулась додому, то побачила у вікні своєї хатини світло. Це родич з дальшого села, почувши про стихійне лихо у Висові, вирішив допомогти родині і саме тепер привіз зерна та картоплі. Ось про що казала Богородиця! Фірия розповіла гостю, а пізніше й односельцям про свою дивну пригоду! І скоро про з’яву Богородиці довідалися у всій околиці.

З того часу побожна жінка щодня приходила на молитву до гори Явір, де часто до неї промовляла Божа Матір.  Гора стала місцем паломництва. Першим проханням Фіриї до Небесної Мами було перенести місце зустрічей трохи далі від лінії кордону. Марія сказала Фіриї самій обрати зручне місце і позначити його. Тоді вдова поклала разом три камені там, де вперше побачила неземне світло.

Наступного дня Фірия вже прямувала до того нового місця, а з нею й інші мешканці села. Яким же було їхнє здивування, коли побачили, що там б’є джерело, якого ще напередодні не існувало! Як згодом з’ясувалося, вода у ньому була цілющою. Та й саме місце – таки святе. Тут пізніше було зафіксоване не одне дивовижне оздоровлення.

Після перших об’явлень Богородиці проста селянка Фірия опинилася в центрі уваги, на неї була покладена особлива місія. Відтепер жінка стала наче посланцем Богородиці. Однак це не змінило щиру і скромну жінку, хіба що додало їй рішучості. Пречиста Діва звичайно з’являлася Фіриї раз на тиждень, у сні. Нам важко усвідомити, як це відбувалося, але у сні Фірия могла розмовляти з Матір’ю Божою, задавати запитання. А вранці все добре пам’ятала і розповідала людям. Часто Богородиця передбачала події, які мають статися. Отож люди мали можливість переконатися, що тут усім керує справді Божа сила, а події відбуваються згідно з Божим Провидінням.

Щораз більше людей довідувалися про дивні події на горі Явір. Сюди почали приходити зблизька і здалека, щоб помолитися, попросити розради й допомоги у життєвих труднощах. Саме тоді Богородиця попросила поставити на горі хрест із розп’яттям та зображенням Діви Марії під ним, а згодом і звести каплицю.

14 жовтня 1931 року відбулося урочисте освячення новозбудованої каплиці. На це свято прибув з Перемишля і Владика Йосафат Коциловський. Згодом єпископ призначив повний відпуст на свято Покрови Богородиці, а також на свято Перенесення Мощів св. отця Миколая. Відтоді культ Богородиці на горі Явір став немовби офіційним, тут урочисто відправлялись Святі Літургії. На відпусти приходили лемки і з другого боку кордону.

 

Образ Богородиці

Цікавою є історія запрестольного образу у цій каплиці. Його взявся намалювати місцевий ентузіаст Стефан Батюк, вчитель сільської школи, який розробив проект і самої каплиці. Фірия розповіла йому, як виглядала Божа Матір в часі об’явлення. Саме так, за волею Марії, художник мав би Її зобразити, лише з однією суттєвою відмінністю: на правій руці мала би тримати Божого Сина.

Образ, який вийшов з-під пензля художника, Марія відхилила. Наступний варіант їй також не сподобався. Фірия була стурбована цим і попросила Діву Марію вказати на якийсь зразок для образу. Матір Божа сказала, що за зразком треба буде поїхати у містечко Старий Самбір (Львівщина). Саме там у монастирі є книга, в якій Фірия знайде зразок для запрестольного образу.

Довелося мешканці Висови відбути досить далеку подорож. У монастирі її зустріли здивовано, про книгу ніхто не знав. Нарешті після довгих пошуків у якомусь куті книгу таки віднайшли. Відкрили на вказаній жінкою сторінці – і справді там було зображення Богородиці з Ісу­сом. Саме воно й послужило зразком для запрестольного образу. Він сподобався Пречистій – і сьогодні ці образки можна побачити в оселях багатьох лемків: Богородиця з Ісу­сом у блакитних ризах на тлі неба, а внизу – Карпатські гори та долини.

Неможливо у цій статті розповісти про всі незвичайні події у селі Висова. Тому згадаю про один випадок, який трапився під час Святої Літургії на Різдво Богородиці у 1938 році. Як зазвичай, на горі Явір зібралося багато вірних. І нараз поміж людьми поширилася вістка: „Матір Божа плаче!” Всі цікаві почали тиснутися всередину каплиці та по черзі підходити до образу. І справді Пречиста на іконі плакала – з очей текли сльози і стікали аж додолу. Люди відходили від образу здивовані і збентежені. Що віщували ці сльози?

Коли йдеться про такі надприродні явища, ми, грішні, не можемо нічого конкретного сказати. Можливо, Богородиця тоді плакала над долею лемків. За рік на цю землю ступить фашистський чобіт і почнеться хресна дорога лемків... Окупація, вивезення молоді до Німеччини, фронт, а згодом – депортація лемків у Радянську Україну та на північ і захід Польщі, переслідування, концтабір у Явожно, заслання на Сибір...

У одній із розмов з Фіриєю Мати Божа попередила, що скоро буде війна, яка завдасть людям страшного лиха. Марія детально змалювала картину страшних випробувань: „Тут із вас майже ніхто не залишиться. Всі будете виселені”. Це пророцтво здавалось людям неймовірним, вони не могли собі таке уявити. Як?! Жили тут сотні років. Хто зможе їх усім вигнати з рідної землі?

Наближався Великдень 1939 року... Останній мирний, щасливий Великдень для лемків. І наближалася смерть Фіриї. Богородиця попередила її, що має відійти до вічності у Великий Четвер. Цікаво, що Фірия, глибоко побожна жінка, не сперечалася тут проти волі Божої, не просила довшого життя, хоч мала лише 58 років. От лише у своїй простоті щиро попросила відтермінувати смерть на тиждень, щоб не завдати нікому з родини прикрості перед Великоднем. Богородиця ласкаво задовільнила це прохання – і Господь покликав свою вірну дочку у Великодній Четвер.

А далі все було так, як і передбачала Богородиця: жахіття війни, депортація... Більшість мешканців Висови потрапили в Радянську Україну. Частина з них живе у Миколаївській області. Там вони уже в час незалежності України спорудили церкву, в якій можна побачити образ Богородиці з гори Явір.

Часто, почувши про з’яви Богородиці, ми задаємо собі питання: чому це сталося саме в той час, в тому місці? Коли думаємо про об’явлення у Висові, приходить на гадку, що мабуть Богородиця хотіла в той непевний час укріпити віру в Бога і зміцнити лемків духовно перед великим випробуванням. Бо лише віра дозволила їм перенести всі страждання і не зламатися.

Бог так вчинив, що і хрест, і капличка, і криниця на горі Явір вціліли до сьогодні. От лише гора змінилася – поросла буковим лісом. Це дуже мальовниче місце. Невисокою горою вже не ходять прикордонники, а маленький кордонний стовпчик не зразу і знайдеш у кущах. Кордони між країнами Євросоюзу радше символічні...

Щось у цьому місці є таке, що звідси не хочеться йти. Тут добре молитися, роздумувати і лишитись надовше. У Висові нема величавих комплексів, церков, будинків для прочан. Хоча в селі, на щастя, вціліла давня церква св. Архистратига Михаїла.

Колишнє лемківське село Висова стало польським курортом, тут виросли готелі, пансіонати. Словом, зупинитись є де, якщо хочете трішки залишитись – от хоч би і в оселях, де приймають туристів.

Богородиця з Висови і сьогодні об’єднує лемків, розкиданих по всьому світі. Неподалік, у селі Ждиня щороку в липні відбувається дуже масштабний фестиваль „Лемківська ватра”. І обов’язково хтось принагідно організовує звідти поїздку до Висови. Але лемки їдуть до місця об’явлень не лише організовано, а й за кожної доброї нагоди.

Хотілося б, щоб більше людей знали про гору Явір. І, скажімо, опинившись у містечку Горлиці чи Грабів, проїхали ще трошки на південь, до словацького кордону, до Висови. До Богородиці.

Анна КИРПАН,

кореспондент лемківського інтернет-радіо www. lem.fm.